Тетяна Шептицька – поетка, журналістка, громадська діячка, кандидатка філологічних наук, заступниця директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Мешкає у Києві.
|
Віталій Запека «Цуцик» На сході нашої країни, на жаль, досі триває російсько-українська війна. Відтак, не зайвим буде нагадати самим собі, як сьогодні воюють українські добровольці й військовики на Донбасі. Роман Віталія Запеки «Цуцик» суттєво вирізняється з-поміж огрому воєнних текстів останнього часу. Його головний герой – не індивід, який свідомо чи мимоволі задіяний у воєнному конфлікті, а цуцик. Жива істота, яка так само мислить, вчиться, адаптовується, захищає своє, боїться, долає, але чий досвід – інакший і не може бути проартикульований у звичних для нас категоріях. Автор дуже майстерно показав поведінку молодого собаки в його дорослішанні й формуванні – від перших пошуків їжі, вдалих чи не зовсім полювань на птаство, страху перед невідомим, пізнання світу до віднайдення Друга. Зародження дружби між бійцем і собачам становить окрему лінію сюжетотворення, при чому фактично основну, адже зовнішні події (патрулювання, розмови з рідними, конфлікти між членами підрозділу, бій з ворожою розвідкою, перебування у шпиталі) у той чи інший спосіб пов’язані з цим процесом, зумовлені вчинками обох героїв роману. Деталі. |
|
|
Марина Гримич «Клавка» Роман Марини Гримич «Клавка» – один із номінантів цьогорічної Шевченківської премії. Попри те, що цю визначну нагороду він не здобув, текст не залишив байдужим читацьку спільноту України, спричинивши численні дискусії в ЗМІ та зливу відгуків у соцмережах. Роман приваблює кількома аспектами. По-перше, в сучасній прозі небагато знайдемо творів, які б настільки деталізовано й вивірено описували життя повоєнного Києва. І це стосується не лише впізнаваних чи зниклих з мапи столиці локацій, а й побутових реалій та й самого духу часу, в якому химерно переплелись біль від втрат, залишковий страх після Великого терору, абсолютно людські надії на краще життя після страхіть Другої світової й нікуди не зниклий тягар бюрократичного та партійного пресу. По-друге, жіноча лінія, бо назвати її любовною було б занадто, розвивається на тлі важливої для мистецького середовища України події – сумнозвісного Пленуму правління Спілки радянських письменників України 1947 року. Пленум у романі Марини Гримич обростає архівним фактажем, який збирала авторка, а також літературними легендами й байками, розмовами й переказами, детективними, іронічними й доволі драматичними моментами. Деталі. |
|
|
Лариса Денисенко «Сарабанда банди Сари» Книжка не нова, а 2008 року, проте її ще можна придбати в інтернет-крамницях і книгарнях. «Сарабанда банди Сари» Лариси Денисенко – твір, який нагально потрібен для хорошого настрою. Текст читається легко, залишаючи приємний післясмак позитиву, романтики й щасливої буденності, яка може бути щасливою, незважаючи на ремонти, родичів, домашніх тварин або невгамовне вундеркіндернятко, яке з ранку до ночі мордує піаніно сарабандою для струнного оркестру і фортепіано Г.‑Ф. Генделя. Роман Лариси Денисенко зацікавить будь-яку аудиторію від підлітків до людей поважного віку, від розлучених до щасливо одружених, від програмістів до продавців чи викладачів. У книзі наявні дуже колоритні персонажі, не менш яскраві діалоги, деколи анекдотичні ситуації, що однозначно гарантує читачеві приємне дозвілля. Деталі. |